PsyChoice

У кожного з нас є місце всередині, де ми справжні...  Не роль. Не маска. Не очікування, які на нас накладають інші. Не ідеальні образи, які ми намагаємося підтримувати.  А ми самі — живі, теплі, унікальні. Це — місце нашої живої присутності. Аутентичність — це не завжди бути зручним. Іноді це означає визнати свою втому. А іноді — свою радість. Іноді — сказати "я не знаю", або навпаки — поділитися тим, що нам по-справжньому важливо. Аутентичність — це бути в контакті з собою. Це про силу бути чесним із собою. Це не ідеальність. Це визнання тієї правди, яка живе в нас.  Ми можемо говорити стримано або яскраво, бути серйозними або жартувати, — але коли це йде зсередини, це відчувається. Це заряджає інших. Вони довіряють нам більше. Вони починають дозволяти собі бути більш собою. Аутентична людина може бути абсолютно різною, проте в її присутності інші починають розслаблятися, дихати глибше, згадувати себе. Отже , аутентичність = бути в контакті зі своїми почуттями, цінностям...

Сьогодні багатозадачність подається як суперсила. У резюме її вказують як навичку, якою варто пишатися. У статтях – як те, що має розвивати кожна сучасна людина. Але кому вигідно, щоб ми вміли робити десять справ одночасно? Багатозадачність вигідна роботодавцям – працівник, який постійно чимось не зайнятий, здається не ефективним. Вона вигідна чоловікам – коли жінка може водночас готувати, прибирати, займатись дітьми, підтримувати емоційний клімат і ще й підробляти. Вона вигідна жінкам – коли чоловік має встигати заробляти, розвиватись, підтримувати зв'язки, допомагати вдома і бути щасливим. Вигідна всім – окрім нас самих. Отже, б агатозадачність – це не про ефективність, а про зручність для інших . Ц е не шлях до повноти життя, а до виснаження. Суспільство переконує, що це талант чи сила волі, а насправді – це адаптація до системного тиску. Людей привчають пишатися здатністю « усюди встигати » , але рідко говорять про ціну цього виживання. Пропаганда багатозадачності – це н...

У кожного з нас є частина, яка дуже хоче, щоб усе було добре. Щоб близькі не хворіли. Щоб усе встигалося. Щоб люди були щирими. Ця частина називається контроль. Вона з’являється рано — коли дитина ще не може вплинути на світ, але дуже хоче почуватися у безпеці. Коли світ здавався хаотичним і непередбачуваним, дитина вчилась: «Якщо я все передбачу, все зроблю правильно — все буде добре» Контроль — це не ворог. Це внутрішній охоронець. Він шепоче: «Будь хорошим — і тебе будуть любити». «Будь уважним — і тебе не покарають». «Зроби все ідеально». Ми ростемо, але цей механізм лишається. Ми намагаємося контролювати думки інших, почуття, випадковості. Плануємо, хвилюємось, прокручуємо ситуації в голові.  Контроль – це наша спроба утримати світ у зрозумілих рамках. Контроль – це ілюзія безпеки. Він схожий на жорстке кермо в машині: ми стискаємо його з усієї сили, та на дорозі все одно трапляються несподіванки. І одного дня щось іде не так. Ламаються плани. Люди не поводяться «як треба». Що...

  Часто в житті ми діємо майже несвідомо, за звичними сценаріями. Прокидаємося, перевіряємо телефон, поспішаємо у справах, реагуємо на події автоматично: засмучуємося через невдачі, дратуємося через дрібниці, хвилюємося через те, що ще не сталося. День за днем ця схема повторюється, і ми навіть не помічаємо, як наші реакції стають звичкою. Стрес у цьому процесі відіграє особливу роль. Він діє як тригер, запускаючи ті самі автоматичні реакції: хтось миттєво впадає в паніку, хтось звинувачує себе, а хтось уникає проблеми, відкладаючи її на потім. І поки ми діємо на автопілоті, стрес продовжує накопичуватися, змушуючи нас жити в постійній напрузі. Але що, якщо можна реагувати по-іншому? Що, якщо замість того, щоб слідувати звичним схемам, ми навчимося керувати своїм мисленням і свідомо обирати, як відповідати на виклики? Ключ до цього – наш спосіб мислення . Від того, як ми думаємо, залежить, як ми переживаємо стресові ситуації. Сьогодні ми розглянемо три типи мислення, які допо...

Чи траплялось вам коли-небудь відчувати себе «неправильно» під час або після розмови з певною людиною? Можливо спочатку вам здавалося, що людина спотворює факти, намагається переконати вас в таких, на її думку, «очевидних речах»? І, можливо, при цьому, ви відчули сумнів у власних переконаннях, думках, почуттях та реальності в цілому? А ще непевність, збентеженість та певною мірою відчуття сорому / провини? В голові могла промайнути думка: «А що, якщо я помиляюсь?». І тут варто зазначити, що наживка спрацювала: з цього моменту відбуватиметься поступове підривання внутрішньої стійкості жертви, розхитування її психоемоційного стану. Саме так працює типова схема газлайтингу – однієї із форм психологічного насилля, коли маніпулятор намагається змусити жертву засумніватися в адекватності сприйняття нею дійсності. Це не значить, що з цього моменту необхідно одразу ж опиратися будь-якій думці, яка суперечить вашій. Спробуйте відчути різницю між тим, коли людина просто висловлює свою думку та к...

Стресостійкості як такої не існує, це не генетична особливість, яку можна було б наслідувати, це не навик, який можна легко прокачати. Саме тому ми не можемо бути «стійкими до стресу», проте ми здатні повертатися до оптимального функціонування, що власне і вважається стресостійкістю. Підвищити стресостійкість означає скоротити час відновлення після стресу, а також зменшити ризик наслідків травматичної ситуації. Першим кроком до підвищення стресостійкості є формування усвідомленості (концентрація на тут і тепер) тренування пізнавальних процесів (сприйняття, увага, пам'ять, мислення, уява, мовлення). Справа в тому, що дуже часто ми знаходимося або в спогадах та жалкуваннях з приводу минулого або заплутуємося в павутинні невизначеності майбутнього. Скільки часу ми перебуваємо у теперішньому? Дуже мало. Практики усвідомленості або майндфулнес допомагають віднайти внутрішній баланс зосередившись на безоцінковому сприйнятті себе у теперішньому. Завжди повертайте думки у зараз, в теперішн...

Будьмо чесними із самим собою: всіх нас час від часу обтяжують думки-гремліни: часом ми вмикаємо скепсис, іноді на нас діють внутрішні стереотипні установки. Гремліни впливають на свідомість, оточують людину хибним ореолом поверхневих негативних оцінок. Вони можуть чекати на вас у переломні моменти життя, під час усвідомлення чи втілення власної цілі. Перший гремлін очікує вас біля підніжжя гори, на самому початку будь-якого задуму. Його вплив настільки значний, що здатний майже паралізувати людину висновками щодо її нікчемності порівняно зі здобутками інших людей. Звичка порівнювати не у свою користь наближає людину до тієї точки розчарування, коли рухатися зовсім не хочеться, адже ні в чому немає сенсу: «Навіщо щось робити, якщо не вийде?».  Photo by  Dave Marshall Такі люди часто уявляють своє «зіткнення» із майбутніми труднощами та перепонами, відсутністю альтернативних варіантів вибору, мають звичку відкладати справи «на потім», їм навіть страшно уявити наслідки власних д...

Запитаєте: «Як позитив може бути токсичним?» Яким би дивним не здавалось формулювання, таке явище зустрічається у житті набагато частіше, ніж ви можете собі уявити. Достатньо подивитися на ситуацію, коли людина втрачає роботу, а їй з піднесеним виглядом говорять: «Зате…», щоб усвідомити, що «справжнім» позитивом тут і не пахне. Більше того, щоразу, коли ми намагаємося тримати «маску» та виражати вдячність та оптимізм, аби нікого не завантажувати своїми турботами, всі наші емоції та переживання просякаються токсичним позитивом. Сором, замаскований під оптимізм – найчастіший варіант поєднання двох несумісних емоцій, які, власне, і породжують токсичний позитив. Значна більшість людей перечитавши книжок про позитивне мислення з його допомогою намагаються відмежуватись від стресових ситуацій та небажаної реальності. З часом така звичка виснажує психіку, не дозволяючи людині виражати істинні емоції та почуття. Коли ж позитив стає токсичним? Це відбувається саме в тих випадках, коли намагають...